Центр міжнародних та порівняльних досліджень, який очолює посол Анатолій Орел (на фото), був заснований у листопаді минулого року.

Біля його витоків стоять кілька професійних дипломатів, які мають багатий досвід практичної фахової діяльності. 30 січня у Львові в “Гранд-Готелі” відбулась міжнародна конференція під назвою “Європейська інтеграція України та відносини з Росією: виклик чи взаємосумісність”, яку організував цей Центр міжнародних і порівняльних досліджень. 

 

Біля його витоків стоять кілька професійних дипломатів, які мають багатий досвід практичної фахової діяльності. 30 січня у Львові в “Гранд-Готелі” відбулась міжнародна конференція під назвою “Європейська інтеграція України та відносини з Росією: виклик чи взаємосумісність”, яку організував цей Центр міжнародних і порівняльних досліджень. Серед учасників конференції – відомі європейські, українські, російські політики та політологи, такі як депутат Європарламенту Адріан Северін, посол Польщі в Україні Яцек Ключковські, депутати Верховної Ради Леонід Кожара, Сергій Гриневецький, Степан Курпіль, колишній радник президента Росії з питань зовнішньої політики Дмитро Рюріков.

Конференція була присвячена питанню української зовнішньої політики – українсько-російським відносинам. Про її міжнародну вагу свідчить дипломатична присутність на ній дев’яти іноземних держав.

- Пане Анатолію, ваш Центр вперше провів таку представницьку конференцію у Львові. Чому обрали саме Львів місцем проведення цього заходу?

- Я не вперше приїжджаю до Львова і мушу відверто сказати: на жаль, наше зовнішньополітичне керівництво недооцінює роль Львова і львів’ян у міжнародній сфері, не повною мірою користується тим наявним науковим, громадським, інтелектуальним потенціалом, який є у місті.

Львів і раніше був осередком жвавих зовнішньополітичних дискусій, місцем проведення цікавих та значущих міжнародних заходів. Сьогодні, на жаль, усе якось відійшло у минуле, і тому наш Центр хотів би трохи виправити цю ситуацію.

- На конференції ви критикували українське МЗС за те, що воно проводить неправильний, як на вашу думку, курс щодо Росії. Але чи тільки українська сторона винна в тому, що українсько-російські відносини заморозилися сьогодні на крайній точці відліку?

- Хотів би подивитися на проблему під іншим кутом зору. Якщо шукатимемо тільки винних, далеко не просунемося. Критикую керівництво МЗС лише з однією метою: хотілося б, щоб наша політика по відношенню до Росії будувалася на європейській основі. Щоб навчилися за будь-якої ситуації робити так, щоб відносини з Росією завжди йшли на користь нашим економічним інтересам, щоб в результаті покращувався добробут людей.

Хотілося б, щоб наш Президент обговорював проблеми двосторонніх відносин під час особистих зустрічей з російським колегою не рідше, ніж європейські лідери. І я не хочу, щоб через відірвану від реалій натовську риторику нашого зовнішньополітичного керівництва громадяни України стояли в чергах за візами в Росію – досить черг у дипустановах європейських країн у Києві та Львові.

Європа не зацікавлена, щоб по її східних кордонах проходив новий фронт “холодної війни”. Я, як громадянин України, цього не бажаю, і мільйони моїх співвітчизників теж.

- Але нещодавня “газова війна” показала: Росія – важкий партнер і не зупиняється ні перед чим у захисті своїх інтересів. Як же нам тут себе поводити?

- Дуже просто: враховувати існуючі реалії, не намагатися нікого обдурити і сприймати партнерів такими, якими вони є.

Якщо хочемо низькі ціни на газ, щоб Росія і надалі продовжувала нас дотувати, як у минулі роки, за це треба платити – принаймні не дратувати політично країну, від якої багато в чому залежить стан нашої економіки, багато в чому залежить, чи будуть наші заводи працювати, чи вони зупиняться і люди підуть на вулицю.

А якщо не хочемо залежності, тоді треба платити за товар ринкову ціну, як це роблять країни Східної та Західної Європи, країни Балтії, країни Південного Кавказу. Це – звичайні ринкові відносини. Жодна з цих країн не говорить про те, що на них здійснюється енергетичний тиск. Платить гроші – отримує товар.

Багато говоримо про енергетичну безпеку в Європі. Але забуваємо, що самі є важливою складовою частиною цієї системи безпеки. Ключ до сталого вирішення проблеми полягає у налагодженні відносин довіри між Україною як країною-транзитером, європейськими споживачами та Росією як країною-постачальником енергоресурсів. На сьогодні ця довіра підірвана.

- Якою є ваша позиція стосовно НАТО?

- Я виступаю за якнайтіснішу співпрацю України з НАТО. НАТО – це реальність сьогодення, важлива складова світової та європейської безпеки. Сьогодні Україна робить значний внесок у діяльність Альянсу, передусім, у здійснення ним міжнародних військових операцій. І цей внесок НАТО, до речі, належним чином оцінює.

Водночас вважаю, що входження України до НАТО за нинішньої ситуації не відповідало б ключовим зовнішньополітичним інтересам країни.

Протягом чотирьох років ми проводили політику інтеграції до НАТО. Результат виявився діаметрально протилежним. Підтримка членства в НАТО серед населення залишається низькою. Проти України в НАТО виступає практично вся Західна Європа. Реакція Росії залишається негативною.

Згадаймо також, що НАТО – це структура, яка досягає своїх цілей військовими засобами. При вступі в НАТО ми б опинилися на передовій фронту холодної, а, можливо, не дай Боже, і гарячої війни. При тому, що на Заході йде дискусія щодо можливості застосування відомої 5 статті договору НАТО до нових країн-членів, і далеко не всі західні експерти згодні з тим, що НАТО зможе автоматично почати війну на звернення, скажімо, Грузії чи України, у разі гіпотетичного членства цих країн в Альянсі.

- А чого слід очікувати Україні в її відносинах зі США?

- Нові зовнішньополітичні пріоритети адміністрації Обами означатимуть поразку того курсу, якого дотримувалося наше МЗС у відносинах зі США – занедбання двосторонньої складової відносин, увага виключно до натовської проблематики.

Є очевидним, що США зосередять зусилля на покращенні взаємин з країнами Європи, що означатиме відмову від впертого просування вперед розширення НАТО. Буде йти, безумовно, пошук спільних моментів й у відносинах з Росією. Не випадково віце-президент США Джо Байден запропонував на міжнародній конференції у Мюнхені «перезавантажити» відносини з Росією та почати їх з нового аркуша.

Водночас сказане не означає нічого поганого для самої України, для українського народу. Україні під силу знайти своє місце у колі прагматичних пріоритетів нової адміністрації США, і, за умови прагматизму у відповідь з боку Києва, наші взаємини з Вашингтоном можуть наповнитися новим змістом.

- Чому, на ваш погляд, так повільно просувається європейська інтеграція України?

- У сфері європейської інтеграції, вважаю, мають бути чітко визначені пріоритети. Гонитва за формальним статусом у взаєминах з ЄС не принесе громадянам України матеріальних вигод.

У відносинах з ЄС немає важливішої справи, ніж полегшення візового режиму для громадян України та захист наших співвітчизників у країнах Євросоюзу. Всі знають, що Угода про лібералізацію візового режиму не виконується багатьма європейськими державами. Одержати візу до Євросоюзу стає все важче. Але МЗС не має жодних важелів впливу на бюрократичну тяганину з видачею віз тому, що попереднім його керівництвом було ще в 2005 році прийняте абсолютно безглузде і, я не побоюсь цього слова, антиукраїнське рішення про одностороннє встановлення безвізового режиму для громадян ЄС.

Наслідки цього рішення справді нищівні. По-перше, за найскромнішими підрахунками, держава за цей час недорахувалась близько 150 мільйонів євро, які раніше платили громадяни ЄС в бюджет України за візові збори. По-друге, втрачено останні важелі впливу на візову політику країн ЄС, посольства яких раніше знали, що ужорсточення вимог до українських громадян автоматично призведе до кроків у відповідь з нашого боку.

Інше питання, яким ніхто не займається, - це становище українських мігрантів за кордоном. МЗС так і не стало головним координуючим органом у цій сфері. У той час, як, скажімо, в Італії існує посада міністра у справах закордонних італійців у складі уряду. А у нас до багатьох консульств в європейських країнах навіть додзвонитися неможливо, трапляються випадки зневажливого ставлення з боку консульств до наших громадян. Наші чиновники втратили інтерес до укладення низки важливих угод, які б істотно покращили стан українців в країнах Європи, цим питанням ніхто не займається. І, на жаль, історія з визволенням українських моряків на “Фаїні”, коли міністр закордонних справ офіційно переклав відповідальність за визволення громадян України на судновласника, стала останнім, сумним підтвердженням цієї тенденції.


Розмовляв Андрій Садовський.
© Високий Замок - інтернет версія

 

www.wz.lviv.ua