Заступник голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах Леонід КОЖАРА інтерв’ю газеті "Урядовий кур'єр" 

Знайти спокійне місце для бесіди у барі Європарламенту із романтичною назвою «Квітковий» (хоча єдиний натяк на квіти у барі — килимове покриття яскраво-зеленого кольору із жовтими і червоними плямами, які віддалено нагадують польові квіти) було непросто. І не лише тому, що у дні пленарної сесії тут справді важко з вільними столиками. Річ у тім, що українського депутата раз у раз перепиняли, вітали, обмінювалися з ним враженнями і думками.

— Я тут так часто буваю, що майже всіх знаю особисто, — пояснює заступник голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах Леонід КОЖАРА, коли ми нарешті влаштувалися за столиком. — Інколи здається, що можу пройтися вулицями Страсбурга із заплющеними очима, бо знаю всі вибоїни на його тротуарах.

Ми почали говорити про особливості багатосторонньої дипломатії і про критичну резолюцію щодо України, розмови про яку точилися ще до початку сесії Європарламенту, коли до столика підійшла ефектна жінка у бездоганному чорному платті. У руках вона тримала тацю, на якій були пляшка води, тарілочка з гроном винограду та претцель — традиційний німецький солоний бублик, і запитала дозволу сісти.

— О, пані Ребекко, прошу вас! — запропонував Леонід Олександрович і представив жінку. — Познайомтесь — співголова групи Європарламенту «Зелені» — Вільний європейський альянс» Ребекка Хармс. А це — українська журналістка, цікавиться у мене: чи правда, що Європарламент погрожує Україні критичною резолюцією?

— Ну, не погрожує, — заперечила з усмішкою фрау Хармс, старанно намазуючи шматочок претцеля маслом. — Я сказала б, по-дружньому радить.

І хоча спокуса долучити до розмови впливового німецького політика була великою, проте ми вирішили не перебивати ланч фрау Хармс і продовжили свою розмову удвох.

Отримаємо чотири свободи

— Леоніде Олександровичу, ось зараз після інтерв’ю ви підете на перше робоче засідання «Євронесту», яке відбувається напередодні саміту «Східного партнерства». Багато хто сподівається, що на цьому саміті у Варшаві ми почуємо остаточну відповідь з приводу того, чи отримає Україна перспективу на членство в ЄС…

— Питання з перспективою членства України в ЄС вже закрите. Переговори щодо політичної частини Угоди про асоціацію давно завершені, і знову чіпати її вже ніхто не буде. Щоправда, були якісь спроби поновити переговори з цього приводу, але сьогодні це не є метою ні ЄС, ані, за великим рахунком, самої України.

Річ у тім, що зараз Євросоюз перебуває у стані непевності. У ході нинішньої сесії Європарламенту в Страсбурзі йшли дебати з приводу кризи єврозони. І питання стоїть дуже гостро: чи виключати з її складу Грецію. Тут ще посипалися рейтинги найбільших французьких банків, бо вони свого часу чимало вклали у Південну Європу та Балканські країни. Природно, що ЄС намагається не допустити розвалу єврозони, хоча всі розуміють, що дефолт майже неминучий. Ресурси ЄС обмежені, адже економіка решти його країн також не в найліпшому стані. Сьогодні Італія з останніх сил намагається стабілізувати фінансову ситуацію, так само Португалія й Іспанія. Завдання тих країн, в яких економічна криза проявилася найменше, — за рахунок власного добробуту втримати тих, кому гірше. Все не так просто. Тому на цьому тлі спроба зачепити те, що ми вже досягли з ЄС, з тактичних міркувань може лише нашкодити.

— Тобто згадки в преамбулі щодо перспективи членства України в ЄС не буде?

— Ні, цього не буде. Але ми говоримо, що Україна наближається до одержання тих чотирьох європейських свобод, які мають країни-члени ЄС. Три свободи лежать в економічній площині: вільне пересування капіталів, послуг і товарів. Відповідь на це дасть зона вільної торгівлі. А план дій щодо безвізового режиму дасть нам можливість отримати четверту свободу — вільне пересування громадян. Отримавши чотири європейські свободи, ми зможемо сказати, що, не будучи членами ЄС, маємо майже ті самі права і обов’язки, що й держави-члени цієї організації. Ось це для нас зараз найголовніше.

Найскладніше — переклад

— То ми матимемо Угоду про асоціацію з ЄС на час проведення саміту Україна — ЄС у грудні?

— Сьогодні більшість політиків і функціонерів ЄС переконані, що так.

— А ви?

— І я в цьому переконаний. Навіть Європейська народна партія, яка є найбільшою у Європарламенті (хоча сама по собі у ньому більшості не становить) не монолітна у своєму бажанні зашкодити євроінтеграції України. Всередині ЄНП також тривають з цього приводу дискусії, і доволі серйозні. При цьому інші політичні сили Європи вважають, що Україна має одержати Угоду про асоціацію у грудні. Тобто що мається на увазі «одержати»? У грудні вона отримає політичне схвалення, бо процес уведення угоди в дію займе ще багато часу. Я у своїх друзів в ЄС запитував, яка найбільша проблема може бути на шляху угоди. І вони мені відповідали, що найбільша проблема — перекласти угоду 26 мовами країн-членів ЄС. Це дуже великий документ, і на переклад піде десь півроку.

— А скільки сторінок в угоді?

— Не знаю точно, скільки в останньому варіанті, але йдеться про тисячі сторінок. Потім існує ще інституційна проблема самого ЄС, оскільки з набуттям чинності Лісабонської угоди багато прав і обов’язків перейшло з національних столиць до Брюсселя. Але у грудні, я переконаний, відбудеться, так би мовити, політичне освячення угоди, хоча процес її ратифікації займе певний час.

Усе псують гроші

— Ще не так давно стрімке покращення відносин з Росією аналітики зараховували до безперечних здобутків команди Президента Януковича. Чи згодні ви з тим, що у відносинах Києва і Москви знову починається період похолодання?

— Політичні відносини України з Росією залишаються відносинами стратегічного партнерства. Сьогодні єдине питання, яке їх потьмарює, має не політичний характер, а комерційний. Проте треба визнавати, що воно справді відбивається на наших відносинах. Але ж ви знаєте, що коли йдеться про гроші, то сторони застосовують різну тактику переговорів. Тому ми чуємо іноді не зовсім дипломатичні заяви. Але ж ідеться про відносини не з державою Російська Федерація, а з комерційно-державною компанією «Газпром». Тому ми повинні мати до цього відповідне ставлення. Продавець, природно, хоче встановити більшу ціну, покупець хоче заплатити менше. Я гадаю, що наприкінці цього переговорного процесу ми все-таки вийдемо на взаємно прийнятні, зрозумілі ціни на російський газ. Тому що між стратегічними партнерами не може бути судів, а лише дебати і дискусії. Але, переконаний, рано чи пізно ми завершимо це питання з результатом, прийнятним і для Росії, і для України. На користь цього твердження можна навести хоча б такий аргумент: чим вищою буде ціна на російський газ для України, тим менше вона хотітиме його купувати. Ми просто будемо вимушені переходити на інші енергоджерела, застосовувати інші технології для отримання енергії.

— А як же дискусія про Митний союз? Ви вважаєте, що в Кремлі без образи сприйняли те, що Україна йде в ЄС і приєднуватися до Росії, Білорусі і Казахстану не буде?

— Ми розуміємо бажання наших партнерів не лише Росії, а й Білорусі та Казахстану долучити нас до Митного союзу. Але найбільша проблема полягає у тому, що приєднання до будь-якого існуючого економічного союзу потребує ретельного зважування усіх плюсів і мінусів. До того ж негайне приєднання до Митного союзу означало б перегляд результатів наших багаторічних переговорів з ЄС щодо зони вільної торгівлі. Крім того, ми — члени СОТ. А імпортні тарифи всередині Митного союзу принаймні вдвічі вищі, ніж ті нормативи, які ми узгодили із СОТ для себе. Це означає, що, вступивши до Митного союзу, ми нарвемося на суди, штрафи і санкції країн-членів СОТ. Ми не можемо собі цього дозволити. Але Президент Янукович запропонував формулу «3+1», яка може означати, що з Митним союзом ми можемо мати таку саму глибоку і розширену зону вільної торгівлі, як і з ЄС.

— Але ж Президент Медведєв заявив, що він не розуміє, що таке «3+1» чи «3+2», або, мовляв, вступайте або ні…

— Ну що ж, це позиція Росії. Ми розуміємо, що у них зараз розпочався специфічний період — президентська лихоманка, щоправда, так само, як і в нас. Але мені здається, що формула читається просто — три країни-члени Митного союзу і одна Україна, яка співпрацює з цим об’єднанням на інших умовах.

— Тобто ви вважаєте, що це просто дрібні непорозуміння, які істотно не впливають на наші відносини з Москвою?

— Як я вже сказав, наші відносини мають стратегічний характер. І я вас запевняю: як тільки буде вирішене питання з ціною на газ, усі непорозуміння вляжуться. Ви ж дивіться, в усіх інших галузях співробітництво розвивається успішно. Ми не тільки відновили обсягти двосторонньої торгівлі, а збільшили її. У 2009 році ця цифра становила 15 млрд дол., у 2010 році — 41 млрд дол., а у цьому році ми сподіваємося дійти до 50 млрд. Для порівняння: обсяги торгівлі Росії з Китаєм у 2010 році становили близько 60 млрд доларів. Але ж ви врахуйте при цьому розміри Китаю й України. Тобто говорити про те, що Україна залежить від Росії, неправильно. Росія так само залежить від України. Тож суперечки довкола ціни на газ не повинні мати стратегічних наслідків для українсько-російських відносин. Такі загострення трапляються майже щороку.

Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»