Мені  здається, що не зовсім зрозуміло для  наших колег, що ж відбувається.

      Спочатку  ми почули вступне слово, де нібито пан Орел сказав, що все зрозуміло: зовнішня політика буде мінятися, стара політика була провальна, а зараз вона буде мінятися.

      Після того були декілька виступів від помаранчевих політиків і представників Міністерства закордонних справ, які дали зрозуміти, що міняти взагалі нема чого, все було абсолютно нормально і нічого не буде змінено.

      Свого часу інший Чалий - Олександр колись сказав, що «Украина не выдержит интеграции в двух направлениях». Сьогодні Валерій Чалий фактично повторив цю думку.

      Хочу сказати, що задача, яка стоїть перед новим керівництвом держави – знайти шлях інтеграції в двох напрямках. І якщо такого шляху не буде знайдено, Україна залишиться не зовсім повноцінною державою.

      Хочеться  відреагувати ще на одну думку, яку  ми зараз почули від Посла Італії, а нещодавно щось подібне було від чільного представника Данії. Україні  треба надати перспективу членства в Європейському Союзі. Ми за п"ять років президенства Ющенка не могли цього почути жодного разу від чільних представників Європи. Не встиг Янукович стати Президентом України, як ми вже неодноразово чуємо таку думку. Я думаю що це природньо, оскільки Європа не хотіла б аж занадто близької інтеграції України з Росією, а підозра в цьому є з перемогою Януковича, і тому готова запропонувати Україні перспективу членства. Ну, така нібито морквина, яку можна підвісити, і за рахунок якої можна вирішувати свої проблеми.

      Зміниться зовнішня політика чи не зміниться? Ми не знаємо цього остаточно. Хочу лише сказати, що ситуація для формування зовнішньої політики зараз суттєво відрізняється від тої, що колись була за часів Кучми.

      Зараз часто порівнюють можливість «многовекторности», як повторення, як дежа вю зовнішньої політики Кучми. Зараз зовсім інша зовнішньополітична ситуація, і внутрішньополітична, і конституційна – інша. Не може бути такого повторення. Буде інакше.

      Крім  того, зараз інша ситуація навіть в  порівнянні з тим, що було під час п`ятирічки Ющенка. У нас є, мені так здається, приблизно два роки, поки не закінчилась «перезагрузка» російсько-американських стосунків. Мені здається, що два роки - це максимум, скільки ця ситуація буде тривати. Я думаю, що Янукович став президентом завдяки тому, що Обама спочатку став президентом, і з`явилася «перезагрузка». Якби її не було, я б навіть не виключав повторення 2004 року, коли з таким самим результатом Янукович переміг, але президентом став Ющенко.

      Представники постпомаранчевої еліти у зовнішній політиці хочуть, щоб нічого не мінялося. Це абсолютно очевидно. Можливо, за винятком того, що сьогоднішній Міністр закордонних справ Порошенко і його заступник - я їх дуже поважаю - на відміну від попередніх міністрів, розумні люди, відповідальні люди, вони так точно спрямовані, як і попередні, але при цьому вони відмовляються від «вызывающей политики»,  «вызывающей русофобской политики». Але насправді вони хочуть робити те саме, мені так здається.

      Чи  можу я відповісти на питання: яка може бути зовнішня політика нового президента? Я просто хотів би навести фактори, які будуть впливати на прийняття зовнішньополітичних рішень. І в залежності від того, як будуть складатися ці фактори, ви самі можете рахувати, який результат тієї чи іншої зовнішньополітичної акції можна очікувати.

      Насамперед, всі розуміють надзвичайну інституціональну слабкість України. За останні п"ять років майже втрачені будь-які ознаки суверенності, повний кавардак у виконавчій владі в країні, в стосунках між різними гілками влади. І це, звичайно, ускладнює вироблення будь-якої зовнішньоекономічної лінії. Це треба враховувати.

     Ддруге. Є високий ступень недовіри до української політики загалом. І це надзвичайно боляче для України, оскільки ставши ненадійним партнером ми отримали проекти, що обходять Україну, такі загрозливі для України як «Набукко», «Южный», «Северный» та інші варіанти обходу України, котрі ляжуть на український бюджет надзвичайно важким тягарем, коли ці проекти реалізуються. І це є надзвичайно важливим фактором вироблення нової української політики.

     Є такий фактор, як потреба знайти гроші. Буквально протягом кількох місяців стане очевидним, що від того буде дуже багато залежати в наших зовнішньополітичних позиціях. Якщо МВФ не дасть гроші – треба буде їхати до Москви, просити. Що вони попросять взамін, ми не знаємо. У нас надзвичайно важка ситуація з бюджетом. Це відомо.

     Є ще один фактор. Зараз ми - на порозі переосмислення української політики в Росії. Яка вона врешті решт буде, невідомо. Я мав можливісь кілька днів тому бути на одному семінарі в Москві, і можу сказати, що спілкувався з представницьким складом людей, які будуть визначати цю політику, і хочу сказати, що у них повна розгубленість стосовно того, яку Україну вони хочуть бачити і яку українську політику також.

     Фактор, нав"язаний не-до-легитимністю. Про нього говорив пан Рибачук нещодавно. Обраний президент, але ніби обраний не зовсім, там менше половини проголосувало чи взагалі тільки 10 областей за нього проголосували і так далі: не зовсім легитимний.

     Ми  ще багато часу будемо дивувати Європу і світ. Я думаю що треба ще пошукати таку країну, де переможений вийде і скаже, що Янукович – це не наш президент. І буде сподіватися на те, що він буде сприйматися і далі як політик загальнонаціонального маштабу. Я думаю, що це надзвичайно безвідповідально і небезпечно для України, яка цивілізаційно насправді розділена на дві частини. Тим не менше, нічого не відбувається, ніхто не засуджує, все спокійно. Всі визнали.  Післязавтра буде інавгурація. Але все одно не наш, людина, яка отримала майже половину голосів.

     Це  я вважаю надзвичайно небезпечним. І навіть в мене складається враження, що не тільки Захід благословив перемогу Януковича, а він ще також благословив отаку поведінку і Тимошенко. Адже мені важко собі уявити, як можна інакше так себе поводити у ці останні дні. Я значною мірою симпатизував під час цієї кампанії Юлії Володимирівні, але хочу сказати, що останні дні для мене просто надзвичайно важкі. Правду кажу.

     Ще  один фактор. Янукович, без сумнівів, захоче стати президентом всієї країни. На відміну від Ющенка, він не буде нав`язувати, щоб Тернопіль говорив виключно російською мовою. Такого не буде. А це означає тиск вбік позиції постпомаранчевих: нічого не змінювати. Ось у нас є щорічні плани взаємодії з НАТО. Це фактично ПДЧ, але названо, як сказав Ющенко, «те же яйца, только сбоку». Точно те саме. І що хоче Валерій Чалий: щоб ці плани відбувалися і надалі? Це - плани поступового отримання членства. Очевидно, хочеться, щоб все так і далі відбувалося і жодних референдумів щоб не було. Я не виключаю, що так все і буде.

        Наступний фактор. Тиск великого капіталу на політику нової адміністрації. Він різний. Є потужний промисловий капітал, який зацікавлений в дружніх стосунках і з Європою, і з Росією. Є такий капітал, як, скажімо, «РосУкрЕнерго», який, можливо, продемонструє зараз якісь спроби відновити посередницьку роль в газових справах. Не сумніваюсь, що це буде впливати на зовнішню політику.

      Також є дуже важлива річ з іншого боку. Те, про що я зараз говорив,  - це, скоріше, тиск на те, щоб не змінювалась зовнішня політика. На те, щоб вона змінювалась, впливають інші речі. По-перше, запит з боку Європи. Європа хоче, щоб Україна стала, як сказав Посол Іспанії, мостом. Є інші слова. Але високі чільні предстаники Європи говорили про те, що вони також зацікавлені в тому, щоб Україна налагодила свої стосунки з Росією. Цей запит з боку Європи є очевидним.

      Інша  річ, що, можливо, скоро будуть вибори в Парламент. Зовсім проігнорувати інтереси виборців, які проголосували за Януковича, Янукович і його команда не зможуть. Тому це - тиск на те, щоб політику змінювати, в напрямку поглиблення інтеграційних зв`язків з Росією.

      Є такий важливий фактор, як кадрові  проблеми Міністерства закордонних  справ і взагалі в тому середовищі, яке займається зовнішньою політикою, в тому числі, і в експертному середовищі. Протягом останніх років затвердилась така думка, що іншого шляху, крім однобічної інтеграції в європейскі, євроатлантичні структури попри будь-яку реакцію з боку Росії немає, і найбільш потужний інтелектуальний і кадровий потенціал саме в тому середовищі. В іншому напрямку майже немає людей і це - велика проблема.

      Ну  і, нарешті, завершуючи свій виступ, хочу сказати, повертаючись до думки про те, щоб задовільнити запит Європи, і про «передышку, которую дал Обама» (а я думаю, что эта передышка будет два года, а потом восстановится прежний курс, если не в форме неокона, то в более мягкой, но точно восстановится): для того, чтобы и воспользоваться этой передышкой и удовлетворить требованиям и желаниям Европы, есть очень немного времени и есть высокая необходимость консолидации интеллектуального ресурса вокруг новой украинской администрации.

      Я думаю, что если она это осознает, то есть какой-то шанс найти адекватное решение интеграции в оба направления - и в Европу, и с Россией. Я вообще являюсь сторонником интеграции в Европу в смысле создания европейских правил политической жизни здесь и являюсь давним сторонником чисто парламентской системы и надеюсь, что следующих президентских выборов, в смысле - народных, у нас не будет. А мы за этот цикл придем к варианту парламентской системы, которая даст возможность не делить страну, как она делится каждый раз президентскими выборами пополам, а находить согласованные решения в Парламенте, как это происходит в большинстве европейских стран.

      Дякую за увагу.

`