Виступ Заступника Голови Комітету у закордонних справах Верховної Ради України, Президента Центру міжнародних та порівняльних досліджень Леоніда Кожари на міжнародній конференції "Європейський Союз перед випробуваннями: наслідки для України та Росії" 15 грудня 2011 року, Київ
1. Нинішня криза Європейського Союзу – насамперед, криза боргова, економічна. Проте цим виміром ситуація в ЄС не обмежується. Криза заторкує і політичний, і соціальний, і ціннісний виміри Євросоюзу.
Що є найважчим в оцінках європейської ситуації? Те, що про майбутнє ЄС можна говорити лише у категоріях більшої чи меншої вірогідності. Ми абсолютно не знаємо, як виглядатиме ЄС через рік, через два.
Відомий німецький дослідник та партнер нашого Центру Александр Рар у своїй дуже цікавій промові у Москві 1 грудня заявив:
"Увесь наш континент буде невпізнанним. Вже через рік. Наприкінці 2012 року ми будемо жити в іншій Європі. Вона не буде схожа на Європу останніх 20 років. Не знаю, на що вона буде схожа, але Європа переживає найтяжчу кризу за останні свої 60 років. Я думаю, єврозона в такому вигляді існувати більше не буде."
2. Я особисто поділяю думку пана Рара. У цьому переконують результати останнього саміту ЄС.
Саміт прийняв принципове рішення про створення всередині ЄС бюджетного союзу. Це означає, що сценарій неконтрольованого розпаду зони євро, принаймні, відсувається у часі, втрачає гостроту. Ми вітаємо цю перемогу, стабільність єврозони має для України принципове значення.
Але ключові проблеми далекі від вирішення. Домовленості мають бути конкретизовані та пройти крізь складні національні процедури ухвалення в кожній з країн, включаючи внесення змін до конституцій. У кожній країні ЄС є опозиція, яка виступає проти передачі наднаціональним органам такого вагомого виміру державного суверенітету як формування бюджету.
Крім того, незрозуміло, як насправді діятимуть санкції за порушення бюджетних критеріїв? На прикладі тої таки Греції? Якщо Єврокомісія накладе штраф, то самі ж німці з французами його й платитимуть. Позбавлять Афіни права голосу? Та це для грецького суспільства зараз зовсім не першорядне питання. Скоріше всього єдиною по-справжньому ефективною санкцією буде виключення країни із зони євро.
Отже, зважаючи на всі ці складнощі, можна спрогнозувати, що в підсумку в єврозоні можуть залишитися лише ті країни, які будуть здатні здійснювати відповідальну бюджетну та фіскальну політику. Тобто, єврозона зменшиться у розмірах, і її члени групуватимуться навколо Німеччини та Франції.
Саме тоді, як на мене, будуть створені умови для підтримки євро за рахунок емісії, тобто для включення друкувального верстата. А це, на думку різних експертів, може бути останнім засобом подолання боргової кризи, якщо всі інші будуть вичерпані.
3. Що усе сказане означає в кінцевому підсумку? Якщо називати речі своїми іменами, то це означає "повзучу", повільну дезінтеграцію ЄС. Дезінтеграцію не в сенсі розпаду, а в тому сенсі, що внутрішня інтеграція в ЄС постає все більш "різношвидкісною".
ЄС перетворюється на досить складну структуру, в середині якої з"являються нові рівні інтеграції, а відтак і полюси внутрішніх суперечностей. До існуючих "різношвидкісних" об"єднань, як то єврозона, Шенген, додасться ще "бюджетний союз", якому протистоятиме Велика Британія та, можливо, інші країни, які в подальшому можуть відійти від підтримки "бюджетного союзу".
Тобто в підсумку, найважливіші, ключові рішення буде приймати не ЄС як такий, а різні інтеграційні угруповання всередині нього. Ми в Україні маємо це осмислити і, напевно, скорегувати нашу європейську політику, з урахуванням нових реалій.
4. Далі. Соціальні проблеми. До сьогоднішнього дня проблеми єврозони намагаються вирішити за рахунок урізання будь-яких витрат, у тому числі, і соціальних – зарплат, допомоги, пенсій. Однак, це означає скорочення купівельної спроможності населення, звужує ринок, а відтак – справжню катастрофу для сфери послуг, яка в останні десятиліття становила основу економіки низки європейських країн.
Найгірші наслідки ця така політика має для таких країн як Греція та Португалія, які в останні роки відмовилися від частини власної промисловості на користь капіталовкладень у туристичну сферу і сферу послуг. Проте є невблаганні закони політекономії: сфера послуг розвивається там, де в населення є вільні гроші після задоволення базових потреб. А вільних грошей під час кризи у людей стає все менше й менше.
Результат: в низці країн ЄС не виключені масові заворушення та соціальні акції, які за своєю силою можуть перевершити все, що ми бачили дотепер. В Іспанії 21,5 % безробітних, а серед молоді без роботи – кожний другий. Питання: що станеться з політичними інститутами країни, якщо ця величезна маса розчарованих молодих людей вийде на вулиці?
5. Наступне питання – спроможність європейських політиків давати адекватні відповіді на виклики, які поставила криза. Європейські політики наразі опинилися між Сциллою та Харибдою: між необхідністю радикальних заходів заради подолання кризи та усвідомленням того, що такі заходи зруйнують їхній рейтинг. Наочний приклад: доля таких абсолютно різних політиків як Папандреу та Берлусконі – обидва сполучали мужні та непопулярні заходи із абсолютно невдалими популістськими кроками, згадати хоча б сумнозвісний референдум із виходу Греції з єврозони.
Звідси висновок: технічні уряди, як це сталось в Італії та Греції, можуть знаменувати собою майбутнє і для низки інших країн Єврозони.
Однак, з точки зору демократії це означає, що країнами керують особи, за яких населення жодним чином не голосувало на виборах. Технічні уряди завжди були тимчасовим та винятковим засобом вирішення насамперед політичних криз.
Якщо цей засіб набуде подальшого поширення, мова йтиме про якісні зрушення в характері самої європейської демократії та про звуження ролі традиційних політичних партій.
Для мене очевидно, що криза – величезний виклик для усіх політичних партій Європи, але насамперед – для партій лівоцентристської, соціал-демократичної орієнтації. Я вже писав про це у "Дзеркалі тижня" і продовжую дотримуватися тієї думки, що соціал-демократичні партії Європи краще усвідомлюють справжній характер кризи та шляхів її подолання, ніж праві, які робили наголос лише на економії та урізанні бюджетних витрат.
Проте і соціал-демократи мають також усвідомити, що одного лише збереження соціальних стандартів буде не досить. Модель, умовно кажучи, "європейського соціалізму" у нових умовах вже не діятиме.
6. У цьому контексті хотів би порушити проблему, яка мені здається наріжною для майбутнього Європейського Союзу – проблему вразливості європейських країн перед диктатом міжнародних рейтингових агенцій.
Ця проблема має прямий стосунок до якості західної демократії. З одного боку, рейтингові агенції не підпадають під жодні механізми демократичного контролю з боку громадськості, ніким не обираються і нікому не підзвітні. Більше того, криза 2008 року у США надала величезну кількість прикладів нечесної, а місцями навіть злочинної діяльності цих агенцій, які внаслідок лобізму прикрашали реальну картину діяльності цілої низки корпорацій, які зазнали банкрутства.
Погоджуюсь із позицією Партії Європейських соціалістів, висловленою її Президентом Сергієм Станішевим (цитую): "Зниження рейтингу є далеким від збалансованого економічного аналізу, це політична заява, втручання, яке дестабілізує економіку та підриває нашу власну демократію. Реформа цих агенцій, що керуються прибутком та є демократично непідзвітними, повинна бути ключовим кроком до поступового врегулювання кризи" кінець цитати.
7. Додам від себе: широкі народні маси на Заході глибоко відчувають несправедливість такої ситуації. Це довели рухи по типу "Захопи Уол-Стріт". І на мою думку, саме ті політики, які зможуть повною мірою відчути оцей відчай і протест з боку населення, з боку молоді, саме ці політики і політичні сили врешті решт прийдуть до влади в Європі. Хоча для цього може знадобитися певний час.
Попри всю несхожість економічної ситуації, подібні очікування поширені і в наших країнах: в Україні та в Росії. Вже нікого не цікавлять показники росту ВВП, людей турбує насамперед соціальна справедливість, справедливість кінцевого перерозподілу національного продукту. Політики намагаються дати відповідь: згадаймо виступ Президента Януковича на річниці незалежності – він говорив про Україну саме як про соціальну державу. Згадаймо виступ пана Путіна на другій частині з"їзду Єдиної Росії: він теж зробив наголос на соціальній справедливості.
Вважаю, що й моя власна партія, Партія Регіонів, повинна – і парламентські вибори стануть для цього слушною нагодою - започаткувати таку саму дискусію: відповідально, зважено, не скочуючись у популізм чи демагогію.
8. Які ключові висновки для України?
Перше. Криза змінюватиме обличчя ЄС та внутрішні правила у ньому. Для України акцент в політиці євроінтеграції все більше зміщуватиметься з формального членства у бік втілення в Україні загальних європейських принципів та стандартів.
Друге. Не погоджуюся з тими, хто каже, що внаслідок економічної кризи угода про вільну торгівлю з ЄС вигідна виключно ЄС лише для доступу європейських товарів на українські ринки та невигідна українським виробникам. Завдання модернізації української економіки ніхто не відміняв.
На мою думку, угода про ЗВТ та відносини з ЄС у сфері економіки взагалі мають розглядатися як своєрідний пакт: доступ на ринки в обмін на модернізацію. Саме так, на мою думку, намагається діяти Росія, і я можу назвати приклади вдалих російсько-німецьких чи російсько-французьких проектів у сферах високих технологій та навіть у сфері ВПК та військового співробітництва.
Уважно прочитав відому статтю посла Німеччини пана Гаймзьота в "Українській правді". Не зо всім у цій статті погоджуючись, я, втім, хочу навести звідти одну цитату: "Звісно, Німеччина має чудові економічні стосунки з Росією та розбудовуватиме їх і надалі... Точно так само німецькі підприємства із задоволенням розширили б свою діяльність в Україні й інвестували б тут". А далі в статті йдеться про непрозорість української економіки.
Вважаю, що замість того, аби звинувачувати зовнішні сили у змові проти України, ми мали б зосередитися на тому, щоб силами зовнішніх інвесторів – як зі Сходу, так і з Заходу – модернізувати нашу застарілу і багато в чому неконкурентоздатну економіку.
Третє. Маємо прискорити роботу із створення передумов для безвізового режиму в"їзду українських громадян в ЄС. Тут є серйозні успіхи, але і в ейфорію впадати не варто. Лише вчора Росія і Польща домовилися про безвізовий режим для мешканців Калінінградської області, які зможуть без віз відвідувати Польщу. А сьогодні на саміті Росія – ЄС очікується прийняття документа під назвою "Спільні кроки з переходу до безвізового режиму короткотермінових поїздок громадян Росії та ЄС".
Буде прикро, якщо Росія, не маючи, як Україна, євроінтеграційних намірів, обійде Київ на шляху до безвізового режиму.
Дякую за увагу.
